„КРАЩОЇ, НІЖ РІДНА, МОВИ НЕ БУВАЄ…”

Літературно-музична композиція до Дня української писемності та мови

Виходять ведучі.

В. І.        О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт!

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт!

 В.ІІ.      О слово рідне! Мудре і прадавнє!

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

В.І.        О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

В.ІІ.        Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

В.І.         Вітаємо всіх присутніх у цій залі!  9 листопада ми відзначаємо День української

 писемності та мови. Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, за якою судять про її освіченість, ерудицію, начитаність. Знання мови потрібні кожній людині в її повсякденному житті: без них не можна глибоко збагнути почуте або прочитане, вправно користуватися рідним словом.

В.ІІ.        Щасливі ми, що народилися й живемо на чудовій, багатій землі, у славній

Україні. Тут - корінь нашого роду, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій, які ми сьогодні відроджуємо.

Учні виконують пісню „Україна”.

В.І.        Рідне слово – це невід’ємна частина рідного краю. Для українця це закучерявлені

темними парками Дніпрові схили в Києві, над якими велично здіймаються в небо дзвіниці Печерської лаври.

В.ІІ.       Це мальовнича Черкащина зі щедрими нивами й полями, багата славною

історією.

Край Тараса й Богдана,

Мов зоря полум’яна,

З Україною в серці і в серці її,

Щоб родила в нас нива

І родина щаслива

Дарувала добро українській сім’ї.

Де схилилась в долинах

У задумі калина,

П’ють небесну блакить тополині ряди.

Дві духовні вершини

На виду України

Піднялись оберегом її назавжди.

Край Тараса й Богдана,

Мов зоря полум’яна,

Зігріває надію, що вічно жила.

Щоб родила в нас нива

І родина щаслива

Тут господарем долі своєї була.

В.І.        Щоб навчитися вміло користуватися мовними скарбами, якнайточніше і

 якнайглибше висловлювати думки, треба добре знати рідну мову, збагнути її самобутність, закономірності будови і функціонування.

В.ІІ.      А для цього слід цікавитися нею, вивчати й осмислювати кожне слово,

навчатися відчувати милозвучність мови, її красу.

В.І.      Нині проводяться різні конкурси знавців рідної мови. Одним із наймасовіших і

найпопулярніших є Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Усе більше учнів стає його учасниками, а це підтверджує, що словесність – початок усіх наук.

В.ІІ.     Сьогодні у цій залі зібралися юні шанувальники рідного слова – учасники й

 переможці першого (шкільного) етапу конкурсу імені Петра Яцика, а також учителі та адміністрація школи.

В.І.       Надаємо слово директору школи Людмилі Петрівні Гайдай для привітання та

нагородження учнів, які посіли перші місця й будуть брати участь у другому (районному) турі.

Виступ директора, нагородження переможців.

В.ІІ.      Переможців і всіх присутніх вітає танцювальний колектив „Візаві”.

             Учні виконують український танок.

Милуюсь мовою, як мати немовлям,

В пелюшки0речення слова я сповиваю,

Зблизька вдивляюся, розгадую здаля,

І серцем складену їм пісеньку співаю.

Ось зараз суфікс я до слова доберу,

Так в коси донечці вплітає стрічку ненька,

І поведу я безконечну гру:

„Тонкий, тонесенький, тонюсінький, тоненький”.

В безодню слів забутих я пірну,

Знайду ображене, покривджене, забуте,

Його я неодмінно поверну…

За гріх чужий то є моя спокута.

О мово, найцінніше надбання!

В піснях слова легенькі, як пір’їна,

В бою – міцніші за підкову для коня.

Як буде мова – буде Україна!

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту – на віки

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

О мово рідна! Як тебе люблю!

І радість принесеш, і в горі втішиш.

Щоб відродилась ти, я Бога помолю,

Бо ти – найкраща. Найдорожча. Наймиліша.

В.І.     Усе минає, а слово залишається. Зникають держави, володарі, раби. На порох

розсипаються величні будівлі, вмирають дерева, пересихають річки. Усе стає тліном, а написане слово залишається і несе крізь товщу часу голос людської душі. Це одне з найбільших див нашого світу – диво написаного, надрукованого слова, яке пережило століття й покоління.

В.ІІ.    Рідна українська мово! Усім світом ти визнана за одну з наймилозвучніших. Ти

тому така мелодійна й неповторна, що ввібрала в себе гомін полів, шум лісів і морів нашої України. Ти переткана й вишита калиною, барвінком, вишневим цвітом. У тобі дзвенить слава запорожців і січових стрільців. З твоїх диво-слів Маруся Чурай складала пісні, які додавали козакам снаги й мужності.

В.І.     Тобою, рідна мово, написано невмирущі твори Котляревського і Шевченка,

Франка і Карпенка – Карого, лесі Українки і Коцюбинського, Гончара і Загребельного. Ти живеш у прекрасних піснях свого народу, що вічнозеленою гілкою тягнеться з сивої давнини в прийдешність.

В.ІІ.    Краса і багатство нашої мови залежить від кожного з нас, від нашого ставлення

до слова, від уміння берегти чистоту живомовної стихії. Дорогі друзі! Наш обов’язок – плекати мову, калічення її, як і калічення природи, - злочин перед народом, перед людством.

Коли ти плекаєш слово,

Йде воно, як злотонить,

Калиново й барвінково

Рідна мова пломенить.

Коли мовиш, як належить,

Слово чисте,як роса…

І від тебе теж залежить

Мови рідної краса.

В.І.     Ще раз вітаємо всіх присутніх!

Від нащадків Тараса  й Богдана,

Від чарівної Росі й Дніпра,

Шлем вам пісню й сердечні вітання,

Зичим любові, здоров’я й добра.

Хай вам щиро всміхається доля,

Простеляє дороги ясні,

Пахне хліб з українського поля

І співаються рідні пісні.

В.ІІ.     Щире слово у пісні і в мові,

Слава предків нехай не вмира.

Будьте, друзі, щасливі й здорові,

Будь священна, земля Кобзаря!

Учні виконують пісню „Мово рідна”.

В.І.      На цьому свято наше закінчене.

В.ІІ.     До нових зустрічей!