СВЯТКОВА  ЛІНІЙКА

                  ДО  ДНЯ  УКРАЇНСЬКОЇ  ПИСЕМНОСТІ  ТА  МОВИ

І учень.   О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт!

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт!

ІІ учень.  О слово рідне! Мудре і прадавнє!

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

ІІІ учень. О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

ІY учень. Рідне слово.. Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! 

               Скільки  в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної

                ще славними предками вільнолюбивими! Що може бути дорожчим для людини,

                ніж рідне слово!

І учень.   9 листопада, у день Преподобного Нестора-літописця, ми відзначаємо День

               української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля

               народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, праг-

нув зберегти національну пам’ять з вірою в те. Що її не розгублять, а примножать нащадки.

ІІ учень.  Нестор-літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості

                про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події,

                що відбувалися на його очах.

ІІІ учень.  6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід

                 Данилович Кучма підписав Указ про відзначення цього свята. З цього часу

                 щороку в Україні проходять масові заходи по відзначенню цієї події.

ІY учень.   Рідна мово, зелена діброво!

Чую пісню твою запашну.

Ти квітуєш релюстками слова

У морозних димах полину.

І учень.     Все бувало: несито і ласо

                 Двоголовий хижак позирав.

                 Кров’ю, мово, навік запеклася

                 Ти на гнівних устах Кобзаря.

ІІ учень.     Рідна мово, росту я крізь тебе,

Крізь родовища дум і краси.

Я курганом стою серед степу

На кордоні сльози і роси.

ІІІ  учень.  Я прошитий травою густою,

Я промитий Дніпром до кісток.

Рідна мово, без тебе ніхто я,

Мов відірваний вітром листок.

ІY учень.   Я повітря вдихаю з тобою,

Усміхаюся днем голубим.

Я сумною твоєю любов’ю

Мудрі всесвіти мов полюбив.

І учень.     Її ніколи не віддам

В поталу недругам. Не дам

Над нею кпитись і сміятись,

Щоб легкодухим не страхатись –

Скажу за тебе гнівне слово,

Моя ти рідна, горда мово!

ІІ учень.     Солов’їно ллється у вишневих шатах,

Кобзою ще лине із джерельних струн,

Милозвучна мова, мова неньки й тата,

З того „Заповіту”, з вічним „Як умру”…

ІІІ  учень.  А в асфальтах чахне бідно й сиротинно,

Зрідка дехто й зронить, мов скупу сльозу…

Хто ж нам вже пробачить за оцю провину,

Що святу перлину трощим, як лозу?

ІY учень.   Чи ж даремно серце крається тривожно,

Може, й побиватись так йому не слід?..

Цю перлину свято береже хай кожний –

Хто пропах любистком із дитячих літ.

І учень.     Ще і ще раз припадімо спраглими устами до цілющого джерела рідної мови.

Відчуймо неосяжну душу народу; відчуймо смуток, бо не вистачить життя, аби перепливти мовний океан. Та вірмо, що рідне слово житиме завжди. Бо воно є Вічність, воно є Правда, Добро і Краса нашого народу. Бо шлях до істини і величі лежить через слово.